Країна: Україна

Терміни проведення: xxxxxxxxxxxxxxx

Вид мандрівки: зелений туризм

Вимоги: гарний настрій

Розмір групи: 12

Вільних місць: 12

Тривалість: 9 днів

Гід подорожі: Павло Кучер

Вартість участі у подорожі: 4 500 грн.

У вартість подорожі входить:

  • Трансфер: м. Чернівці – м. Верховина – с. Криворівня – с. Бистрець – с. Буковець – м. Чернівці;
  • проживання у садибі;
  • вхідні квитки до 9-ти музеїв;
  • екскурсія по Чернівцям;
  • послуги екскурсовода – гіда протягом 6 днів;
  • послуги гіда Kucher Travel Studio.

У вартість подорожі не входить: трансфер до Чернівців та зворотній шлях; харчування.

Нитка маршруту

м. Чернівці – м. Верховина – с. Криворівня – с. Бистрець – с. Буковець – м. Чернівці

Програма подорожі

1 ДЕНЬ 18 .08.2017

Переїзд із вашого міста до м. Чернівці.

2 ДЕНЬ 19.08.2017

  • м. Чернівці. Резиденція буковинських митрополитів.
  • С. Верховина, музей гуцульського побуту та мистецтва “У трембітаря”

Чернівці – одне з наймальовничіших міст України. Воно притягує тією дивовижною цілісністю, тією єдністю, яка притаманна містам, що сформувалися у далекому минулому, виросли ніби несподівано, стараннями багатьох поколінь зодчих, що майстерно втілили архітектурні смаки свого часу.

Місто надзвичайно гарне. Його планування за значних перепадів у рельєфі місцевості створює розмаїття пейзажів, які розкриваються у своїй безперервній мінливості і неповторності.

Прибувши рано вранці до міста, ми будемо мати час на сніданок у місцевому затишному кафе та прогулянку старовинними вуличками.

Наймасштабнішим проявом постромантичних тенденцій в архітектурі Чернівців є ансамбль Резиденції буковинських митрополитів, збудований впродовж 1864-1882 років, де сьогодні розташований Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Саме сюди ми направимося для екскурсії.

Резиденція – дух Буковини, симбіоз стилів і культур усіх народів, що населяли цей край. Можна проводити паралелі з середньовічними фортецями чи палацом Алькасаром в іспанській Гранаді, відшукувати елементи візантійської чи романської архітектури, знаходити традиційні буковинські орнаменти в оздобі дахів, прикрашених кольоровою черепицею, чи дивуватись стелям парадних залів, що так схожі на гуцульські різьблені шкатулки, та разом усі ці елементи творять всеперемагаючий акорд краси й гармонії.

Після знайомства з містом та екскурсії ми виїжджаємо до Верховинського району – найвисокогірнішого району в Україні, в місто Верховина.

Це місце досить популярне серед туристів. Тут розвинутий пішохідний туризм, велотуризм, зелений та сільський туризм. З Верховини починаються безліч туристичних маршрутів по навколишніх горах. Серед пішохідних маршрутів є ті, що підходять для початківців, і ті, які обирають досвідчені мандрівники. А велосипедні маршрути простягаються на десятки кілометрів.

Верховина славиться своєю гостинністю, мальовничими краєвидами та смачною гуцульською кухнею.

По прибуттю, ми розмістимося в садибі, відпочинемо, оглянемо місцевість та відвідаємо музей гуцульського побуту та мистецтва “У трембітаря”. Тут нам розкажуть про походження гуцулів, їх життя, ремесла, побут, обряди, традиції, спів, коляду, заграють і проведуть майстер клас на трембіті та інших музичних інструментах.

3 ДЕНЬ 19.08.2017

  • Музей фільму «Тіні забутих предків»
  • Музей «Хата – Стая»
  • Музей гуцульської магії.

Побут, творчість, взаємовідношення, кохання, магія, фольклор, звичаї – все це на Гуцульщині має свій яскравий характер і в той же час прикрито пеленою таємничості. Ми є одним народом, але мало, що знаємо про цей край, людей які там проживають. У нашій мандрівці нас буде супроводжувати місцева жителька, яка змалечку закохана у свій дивовижний край і розкаже історію не лише ту, що є у підручниках, а й ту, що передається з вуст в уста, від старшого покоління до молодшого. Ми почуємо багато цікавих розповідей, життєвих історій. Одна з таких історій – створення фільму «Тіні забутих предків».

Повертаючись з Італії влітку 1910 року, Михайло Коцюбинський заїхав у карпатське село Криворівню. Короткі відвідини того чарівного краю з мальовничою природою та первозданним побутом мешканців гір не дали письменнику досить матеріалу для твору, проте бажання написати про «незвичайний казковий народ», гуцулів, не полишило його. Коцюбинський ще раз відвідав гуцульський край, де вивчав звичаї, побут, фольклор його мешканців. На думку письменника, гуцули й у XX ст. залишились язичниками. Враження від «чарівного полону» горян лягли в основу повісті «Тіні забутих предків». У творі розповідається про кохання Івана й Марічки, українських Ромео та Джульєтти. Яскраво передано побут і життя гуцулів. 

1964 року вийшла однойменна екранізація Сергія Параджанова.

Режисер згадував:

“Я давно мріяв створити фільм, в якому на повний голос можна було б розказати про поетичну, талановиту душу українського народу”.

Після прочитання повісті М. Коцюбинського в Параджанова одразу виникло бажання її поставити.

“Ми хотіли зробити фільм про вільну людину, про серце, яке хоче вирватися, звільнитися від побуту, від дрібних пристрастей і навичок… Ми відкривали для себе Карпати не як етнографічний матеріал. Любов, відчай, самотність, смерть — ось фрески з життя людини, які ми створили.”

Цей фільм сколихнув весь світ! Знятий без мільйонних бюджетів та масштабних декорацій він увійшов у скарбницю світового кіномистецтва.

Стрічку, зняту у Карпатах, було нагороджено на багатьох світових кінофестивалях. В Аргентині, в Італії, у Греції творці фільму отримали почесні відзнаки. А відомий сербський режисер Емір Кустуріца назвав “Тіні забутих предків” найкращою картиною знятою у світі.

Фільм українського режисера вірменської національності, який пережив жахливі переслідування та арешти з боку радянської влади, отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (з них – 24 гран-прі) у 21 країні світу! А геніальність фільму Параджанова оцінили такі метри кіномистецтва як Фелліні, Куросава, Антоніоні, Анджей Вайда.

Під час зйомок Параджанова хотіли поселити у готель, однак він відмовився і жив серед місцевих людей. Так він вивчав їхні звичаї, побут, кулінарні вподобання і незвичне світобачення, яке зумів вдало передати у своєму шедеврі.

Гуцули обдаровували режисера вишиванками й іконами, годували національними стравами. А Параджанов привозив знамениті київські торти і вчив гуцулів готувати голубці з виноградного листя. А ще одного разу він подарував місцевій довгожительці французькі парфуми, за що бабуся розповіла, як збирала гриби з Іваном Франком.

“Все, що бачите на екрані, було насправді. Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитий біля вогнища, біля джерела натхнення. Це незвичайний край, який треба пізнавати й вивчати у всій його чарівності”, — так сам Параджанов розповідав про зйомки.

Окреме місце у фільмі зайняла музика. Жоден фільм до “Тіней забутих предків” не мав так багато звукових складових. Музику до кіношедевру писав знаменитий композитор Мирослав Скорик. На думку Параджанова, лише уродженець Західної України міг створити музику на “карпатську” тему. Композитор спеціально їздив у Карпати, щоб відібрати найкращих музикантів.

Щоб автентична музика гуцулів була належної якості — десятеро трембітярів разом із трембітами возили у Київ для запису. При чому доправляли їх разом з інструментами у звичайному пасажирському літаку. До того схожих записів ніхто не робив.

Фільм “Тіні забутих предків” — став знаковим для дисидентського руху. Під час прем’єри у 1965 році шістдесятники Іван Дзюба, Василь Стус і В’ячеслав Чорновіл виступили з різкою критикою арештів серед інтелігенції. За що усі троє зазнали гонінь з боку влади. Сам Параджанов зазнав переслідувань і був арештований, а коли його відпустили — то отримав заборону жити в Україні. “Тіні забутих предків” тривалий час фактично були заборонені до показу.

На Заході фільм виходив під назвою “Вогняні коні”. Тут інтерес до нього був набагато більший, ніж на батьківщині. Тож пишаймося українським шедевром світового мистецтва зараз!

Чарівник, магія, ворожіння, мольфар – слова, що притягують своєю таємничістю. У нашій подорожі ми приділимо цій темі час і нашу увагу. Ми відвідаємо приватний музей гуцульської магії, де привідкриємо завісу таємниці і дізнаємося, хто такі мольфари, якими надприродними силами вони наділені та чим вони займаються.

4 ДЕНЬ 20.08.2017

  • День пішого зеленого туризму, неймовірних краєвидів, загадок та магії. В цей день ми здійснимо піший похід до Писаного Каменю.

Свою назву Камінь одержав від карбів (петрогліфів), найдавніший з яких походить з часів Київської Русі. За деякими припущеннями, в минулому на скелях було язичницьке капище. Залишками капища вважають дев’ять круглих виїмок-чаш, які вирубані в камені. На внутрішніх стінках окремих заглибин збереглися виразні сліди видовбування якимось гострим предметом. Дно деяких із них має ознаки випаленого каменю. Поміж «чашами» і довкола них є понад 30 символічних малюнки-петрогліфів.

Писаний Камінь — цікава історична і геологічна пам’ятка. Зі скель відкривається велична панорама гірських хребтів і вершин. Тут часто бували Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський та інші діячі української культури

Автографи і петрогліфи

Задовго до того, як тут почали залишати свої автографи Серьожі з Києва і Басі зі Львова, на скелі були вирізьблені загадкові знаки — різнораменні хрести, кола, ромби, схематичні фігурки людей. Їх добре видно в косих променях сонця — на світанку, або коли воно сідає. В інший час доби знаки губляться поміж стандартними сучасними написами.

Богдан Томенчук, археолог, доцент Прикарпатського національного уні­верситету каже, що петрогліфи (гуцули називають їх «реваші») датуються різними епохами і можуть належати язичницькій культурі та добі раннього християнства. Про що намагалися розповісти нащадкам прадавні мешканці гір — наразі невідомо нікому.

5 ДЕНЬ 20.08.2017

  • Музей Михайла Грушевського
  • музей Івана Франка
  • музей «Гуцульска Гражда»
  • етнографічний музей старожитностей Гуцульщини.

В цей день ми відвідаємо село Криворівня. Назва якого походить від звивистих берегів гірської річки Чорний Черемош. Це село відоме своєю природною красою, саме тут Сергій Параджанов знімав фільм «Тіні забутих предків». Хата, в якій відбувалися зйомки, нині є музеєм, який ми відвідаємо.

Також у селі влітку, у «літніх оселях», в різний час проживали Михайло Сергійович Грушевський — український історик, громадський та політичний діяч, Голова Центральної Ради Української Народної Республіки та Іван Якович Франко — український письменник, поет, публіцист, перекладач, учений, громадський і політичний діяч. Сьогодні у їх будинках створені музеї, які ми також відвідаємо.

В цей день ми завітаємо в етнографічний музей старожитностей Гуцульщини. В експозиції представлені історичні розділи становлення Гуцульщини: давні часи (знаряддя збиральництва, мисливства, риболовлі), робота з деревом (дерев’яне будівництво), взірці декоративно-ужиткового мистецтва (зокрема гончарства, вироби з дерева), музичні інструменти (дримби, скрипки), періоди боротьби (Світові війни, опришківський рух), світлини різних часів та багато інших цікавих експонатів.

6 ДЕНЬ 21.08.2017

  • Похід на гору Шпиці (1 863 м)

Назва “Шпиці” добре описує настрій цієї гори. Природні кам’яні насипи подібні до велетенських веж. Розташовані на висоті більше 1800 метрів, вони вражають глядача масштабом, утворюючи цілі кам’яні коридори. Кожна брила — до 40 метрів заввишки.

Вершина Шпиць входить до масиву Чорногора і розташована на північний схід від головного хребта. Скелі утворилися після давнього зледеніння.

Дорогою до Шпиць все зелене, вкрите трав’яними і кущовими альпійськими луками. Багато чорниці, якою можна добряче об’їстися в сезон (ягідний сезон для Карпат починається в липні і триває майже до осені).

З вершини відкривається чудовий краєвид на Чорногірський хребет, ліворуч видно Бребенескул, Дземброню, Вухатий Камінь, праворуч — Туркул, Говерлу, Петрос. А ще — струмки, що стікають із високих гір донизу, так звані Гаджинські водоспади.

Хоча гора й розташована поруч із популярними маршрутами по Чорногорі, та вершина Шпиць лежить не біля хребтової стежини, тож туристів на ній не так багато. А от пастухів, які виходять на все літо в гори із вівцями чи конями, тут можна зустріти часто.

На Шпицях у хорошу погоду зазвичай тихо та спокійно. Проте як тільки на Чорногорі з’явиться натяк на вітер та дощові хмари, тут вже буде ледь не гроза: погода на Шпицях зазвичай гірша, ніж деінде поруч. Кам’яні скелі ніби притягують дощ. Але туман й хмари тільки додають цьому місцю своєрідного шарму та загадковості. За легендами, тут похований Олекса Довбуш — місцевий герой та ватажок руху опришків.

7 ДЕНЬ 22.08.2017

День спокою та релаксу. Ми візьмемо ковдри та піднімемось на невелику гору біля нашої садиби. Хтось поспить в пахучій траві, хтось почитає книгу, а хтось в спокою та тиші буде аналізувати своє минуле та планувати майбутнє.

8 ДЕНЬ 23.08.2017

  • Нічний переїзд м. Чернівці – м. Київ.

День від’їзду. Кожен відпочинок завершується дорогою додому, це сумні і в той же час приємні відчуття. Але життя продовжується, ми маємо їхати, щоб повертатися.